Від грантів до кредитного мультиплікатора: як Європа змінює фінансування енергоефективності та що це означає для України
Європейська політика енергоефективності поступово переходить від прямого субсидування окремих проєктів до формування повноцінного фінансового ринку. Держави продовжують використовувати гранти, особливо для малозабезпечених домогосподарств, соціального житла та технологій із тривалим строком окупності. Проте дедалі важливішою стає інша логіка: публічні кошти мають не замінювати приватний капітал, а знижувати його ризики, здешевлювати кредити та створювати стандартизований потік проєктів, який банки можуть фінансувати у великому масштабі.
Ця зміна має принципове значення. Грантова програма обмежена обсягом бюджету: якщо держава має один мільярд євро, вона може профінансувати проєкти приблизно на один мільярд, іноді трохи більше за рахунок співфінансування отримувачів. Гарантійний або компенсаційний механізм працює інакше. Той самий бюджет може покривати частину кредитного ризику, відсоткової ставки або капітальних витрат і таким чином залучати кілька мільярдів банківського фінансування.
Саме мультиплікація обмежених публічних ресурсів стає центральним принципом сучасного зеленого фінансування.
Для України ця модель має особливе значення. Масштаб пошкоджень житлового фонду, енергетичної інфраструктури, систем теплопостачання та громадських будівель настільки великий, що навіть значна міжнародна допомога не зможе повністю профінансувати необхідну модернізацію. За оцінкою RDNA5, загальні потреби України у відновленні та реконструкції вже досягли приблизно $588 млрд на десятирічному горизонті. Потреби лише енергетичного та видобувного секторів оцінюються у $90,6 млрд, а житловий сектор становить близько 15% загальної потреби у відновленні.
Це означає, що майбутня система фінансування повинна одночасно виконувати дві функції: підтримувати вразливих споживачів, які об’єктивно не можуть профінансувати модернізацію самостійно, і створювати банківські продукти для тих домогосподарств, ОСББ, громад та підприємств, які мають здатність повертати кредит, але не можуть залучити його за ринковою ставкою або без додаткової гарантії.
Європа не відмовляється від грантів, але змінює їхню функцію
Теза про те, що Європейський Союз повністю переходить від грантів до кредитів, була б надмірним спрощенням. Гранти залишаються важливим інструментом, особливо у випадках енергетичної бідності, соціального житла, технічно складної реновації та підтримки домогосподарств із низькими доходами. Змінюється не сам факт використання грантів, а їхнє місце у фінансовій конструкції.
Раніше грант часто був основним продуктом: заявник отримував компенсацію частини витрат, виконував роботи та завершував участь у програмі. У новій моделі грант може використовуватися як перший внесок, компенсація відсоткової ставки, часткове погашення кредиту після підтвердження результату, резерв для покриття збитків банку або оплата технічного аудиту та підготовки проєкту. Таким чином, грантові кошти не зникають. Вони стають інструментом зниження ризику.
Це особливо важливо для енергоефективності, де основною проблемою часто є не відсутність економічного ефекту, а високі початкові витрати. Тепловий насос, утеплення фасаду, сонячна електростанція або система накопичення можуть зменшувати енергетичні витрати протягом багатьох років, але власник повинен сплатити значну суму ще до отримання першої економії.
Банк теоретично може профінансувати таку інвестицію, але стикається з кількома ризиками: невеликою сумою кожного окремого кредиту, складністю оцінювання технології, відсутністю стандартизованої документації, невизначеністю щодо фактичної економії та недостатньою ліквідністю обладнання як застави.
Завдання держави полягає не обов’язково у тому, щоб оплатити обладнання. Вона може зробити кредитування достатньо простим і безпечним для банку.
Велика Британія створює ринок доступного фінансування для модернізації житла
Показовим прикладом є британський Warm Homes Plan, оголошений у 2026 році. Програма передбачає £15 млрд публічних інвестицій у модернізацію житла, з яких £5 млрд спрямовуються на програми для домогосподарств із низькими доходами, £2 млрд — на споживче кредитування, £2,7 млрд — на Boiler Upgrade Scheme, а ще £2,7 млрд — на інноваційне фінансування через Warm Homes Fund. Загалом уряд очікує мобілізувати близько £38 млрд інвестицій протягом парламентського циклу. Важливо, що британська модель не зводиться до прямої виплати домогосподарству певного відсотка від вартості системи.
Warm Homes Loan Scheme передбачає, що держава надаватиме грантову підтримку кредиторам для зниження вартості запозичення. Банки та інші фінансові установи проводитимуть звичайну оцінку платоспроможності, видаватимуть кредити й відповідатимуть за взаємодію з позичальником. Державний ресурс використовуватиметься для того, щоб запропонувати кредити з нульовою або низькою процентною ставкою на теплові насоси, сонячні панелі, акумуляторні системи та інші визначені технології.
Цільовою аудиторією є не лише малозабезпечені домогосподарства, а власники житла та приватні орендодавці, які здатні обслуговувати кредит, але не здійснюють модернізацію через високі початкові витрати або відсутність відповідного банківського продукту. Це важлива межа між соціальною та ринковою політикою.
Домогосподарство, яке не може повертати кредит, потребує грантової підтримки. Домогосподарство зі стабільним доходом не обов’язково потребує безповоротної допомоги, але може потребувати довгострокового дешевого фінансування.
Британська програма також демонструє, що фінансова підтримка повинна бути пов’язана з контролем якості. Для сонячних електростанцій, теплових насосів та акумуляторів передбачено використання сертифікованого обладнання і монтаж силами сертифікованих інсталяторів. Фінансування, технічні стандарти, захист споживача та моніторинг результату об’єднуються в одну систему. Саме цього елементу часто не вистачає у грантових програмах, де увага концентрується на підтвердженні витрат, а не на фактичному енергетичному результаті.
Соціальний кліматичний фонд ЄС поєднує модернізацію із соціальним захистом
Іншим важливим інструментом є Соціальний кліматичний фонд ЄС. Він працюватиме у 2026–2032 роках і матиме бюджет €65 млрд із коштів Європейського Союзу. Разом з обов’язковим співфінансуванням держав-членів загальний обсяг має становити щонайменше €86,7 млрд.
Фонд створено у зв’язку з поширенням європейської системи торгівлі викидами на будівлі, автомобільний транспорт і частину малої промисловості. Вуглецева ціна має стимулювати скорочення споживання викопного палива, але одночасно може підвищити витрати вразливих домогосподарств і малого бізнесу. Тому частина доходів від торгівлі викидами повертається у формі інвестицій у термомодернізацію, чисте опалення, відновлювану енергетику, транспорт і тимчасову пряму підтримку. Економічна логіка полягає у тому, щоб не компенсувати вищі рахунки безстроково, а допомогти споживачеві зменшити залежність від енергії, яка дорожчає.
Це принципова відмінність між соціальною виплатою та структурною інвестицією. Перша зменшує фінансовий тиск протягом певного періоду. Друга зменшує саме споживання, а отже, потребу в майбутній підтримці.
Для України ця модель особливо актуальна через значний рівень енергетичної бідності. Якщо тарифи поступово наближатимуться до економічно обґрунтованого рівня, проста компенсація рахунків потребуватиме дедалі більших бюджетних витрат. Енергомодернізація будівель може зменшити довгострокову потребу у субсидіях, але лише за умови, що вразливі домогосподарства отримають фінансування початкових інвестицій.
Європейська система фінансування значно ширша за один фонд
Соціальний кліматичний фонд є лише одним елементом європейської фінансової архітектури. InvestEU має бюджетну гарантію ЄС у розмірі €26,2 млрд і, за оцінкою Європейської комісії, повинен мобілізувати близько €370 млрд додаткових інвестицій у різних секторах, включно з енергоефективністю. Тут найкраще видно принцип фінансового важеля: бюджет ЄС не використовується для повної оплати кожного об’єкта, а гарантує частину ризику фінансовим установам.
Окремо Європейська комісія та Європейський інвестиційний банк запустили ініціативу обсягом €17,5 млрд для енергоефективності малого та середнього бізнесу. Вона повинна підтримати приблизно 350 тисяч компаній і мобілізувати понад €65 млрд загальних інвестицій у 2025–2027 роках. Інструмент поєднує кредити, капітал, гарантії, інвестиційні платформи та єдину точку входу для позичальника. Мультиплікатор тут становить приблизно 3,7 раза: €17,5 млрд фінансової ініціативи мають забезпечити понад €65 млрд фактичних вкладень. Це не означає, що кожне євро автоматично створює ще 2,7 євро. Показник залежить від структури гарантій, кредитного ризику, строку фінансування, співфінансування клієнта та типу проєкту. Проте він демонструє принципову різницю між прямою субсидією і фінансовим інструментом.
Навіщо Європі Energy Efficiency Financing Coalition
Однією з головних проблем енергоефективності є парадокс: потенційно рентабельних проєктів багато, але банки часто не бачать достатньо великого й стандартизованого ринку. Окреме домогосподарство потребує кредиту на утеплення, підприємство — на заміну обладнання, громада — на модернізацію школи, а ОСББ — на комплексну реновацію будинку. У кожного проєкту різні документи, підрядники, технології, строки окупності та методики розрахунку економії. Для великого банку витрати на аналіз такого кредиту можуть бути непропорційними його сумі. Для невеликого банку або громади складними можуть бути технічна експертиза та оцінювання ризику.
European Energy Efficiency Financing Coalition створена саме для подолання цього розриву. Вона об’єднує Європейську комісію, держави, банки, інвесторів і представників ринку, щоб формувати типові фінансові продукти, національні платформи, методики оцінки та агреговані портфелі проєктів. Фактично йдеться про перетворення енергоефективності з набору одиничних грантових проєктів на окремий клас банківських активів.
Для цього банку необхідно розуміти:
- які технології фінансуються;
- як перевіряється кваліфікація підрядника;
- як вимірюється економія;
- хто компенсує частину збитків у разі дефолту;
- чи можна об’єднати тисячі малих кредитів в один портфель;
- як оцінювати енергоефективний будинок як менш ризикову заставу;
- як враховувати скорочення комунальних витрат у платоспроможності позичальника.
Без стандартизації кожен проєкт залишається унікальним і дорогим для банківського аналізу. Після стандартизації тисячі однотипних модернізацій можна фінансувати як масовий продукт.
One-stop shop є не консультаційною приймальнею, а частиною фінансової інфраструктури
Термін one-stop shop часто перекладають як «єдине вікно» і помилково зводять до інформаційного сайту або консультаційного офісу.
Повноцінний one-stop shop має супроводжувати весь життєвий цикл проєкту:
- первинну оцінку будівлі;
- енергетичний аудит;
- вибір оптимального набору заходів;
- розрахунок економії та окупності;
- пошук грантів і кредитів;
- підготовку документів;
- вибір кваліфікованого підрядника;
- технічний контроль;
- приймання робіт;
- моніторинг фактичного результату.
Для домогосподарства чи ОСББ головною проблемою часто є не відсутність бажання модернізувати будинок, а складність процесу. Люди не знають, із чого почати, кому довіряти, як порівняти обладнання, де взяти кредит і як переконатися, що заявлена економія буде досягнута. Якщо одержувач повинен самостійно пройти десять різних установ, замовити аудит, знайти банк, перевірити підрядника і зрозуміти грантові правила, навіть щедра програма матиме обмежений попит.
Саме тому Європейська директива щодо енергетичних характеристик будівель та рекомендації Єврокомісії передбачають розвиток національних і регіональних one-stop shops. Вони повинні не лише інформувати, а допомагати підготувати проєкт, придатний для фінансування.
Чому український ринок не можна побудувати лише на грантах
Гранти мають кілька системних обмежень.
Перше — обмежений бюджет. Навіть велика програма може охопити лише невелику частину житлового фонду.
Друге — нерегулярність. Прийом заявок часто залежить від наявності донорських коштів, бюджетного циклу та погодження нових умов. Це не дозволяє будівельним компаніям, виробникам обладнання та банкам планувати довгострокове розширення.
Третє — ризик відкладеного попиту. Домогосподарства і ОСББ можуть не здійснювати економічно обґрунтовану модернізацію, очікуючи, що в майбутньому з’явиться програма з більшою компенсацією.
Четверте — недостатня відповідальність за результат. Коли значну частину витрат покриває грант, одержувач може більше орієнтуватися на розмір компенсації, ніж на фактичну економічну ефективність рішення.
П’яте — слабке залучення банків. Якщо проєкти фінансуються переважно безповоротною допомогою, фінансовий сектор не накопичує кредитну історію, методики оцінювання й спеціалізовані продукти.
Водночас повністю кредитна модель також не підходить Україні. Значна частина домогосподарств має недостатній дохід, багатоквартирні будинки потребують дорогих комплексних робіт, а воєнний ризик підвищує вартість капіталу. Тому оптимальною є багаторівнева система.
Для найбільш вразливих домогосподарств потрібні гранти з високою часткою компенсації. Для домогосподарств із середнім доходом — частковий грант, дешевий кредит і гарантія. Для платоспроможних власників — ринковий або пільговий кредит із технічною підтримкою. Для бізнесу — кредитні гарантії, компенсація ставки, податкові стимули та фінансування через енергосервісні контракти.
Україна вже має елементи майбутньої системи
Твердження про необхідність створити з нуля одну нову інституцію було б неточним. В Україні вже працює кілька структур, які можуть стати частинами повноцінної фінансової екосистеми. Фонд енергоефективності працює з ОСББ і реалізує програми «Енергодім», «ВідновиДІМ» та «ГрінДІМ». Він накопичив досвід технічної верифікації, роботи з багатоквартирними будинками, співфінансування та контролю проєктів. Окремі модернізовані будинки демонструють скорочення споживання енергії до 60%.
Водночас тимчасові паузи у прийомі заявок і вичерпання ресурсів за окремими програмами показують головне обмеження грантової моделі: попит може перевищувати наявне фінансування, а безперервність ринку залежить від чергового бюджетного або донорського внеску.
Фонд декарбонізації України вже працює як кредитна інституція. Він надає пільгові кредити від 120 тис. до 90 млн грн строком до десяти років за ставкою до 9% річних, зі зниженням ставки при використанні обладнання українського виробництва. Позичальниками можуть бути підприємства, ФОП, ОСББ, кооперативи, комунальні підприємства й органи місцевого самоврядування.
Це вже не класична грантова модель, а поворотний фінансовий механізм. Погашені кошти можуть повторно використовуватися для нових проєктів, що робить фонд потенційно револьверним інструментом.
У 2025 році Україна також ухвалила Закон «Про Національну установу розвитку». Інституцію створено для підтримки відбудови, малого та середнього бізнесу й економічного зростання на базі Фонду розвитку підприємництва. Отже, питання полягає не лише у створенні нового фонду. Значно важливіше визначити функції кожної установи і побудувати між ними спільну архітектуру.
Яку роль можуть відігравати українські інституції
Фонд енергоефективності логічно розвивати як технічний і програмний центр для житлового сектору. Він може проводити верифікацію, стандартизувати проєкти, акредитувати консультантів і підрядників, адмініструвати грантову частину та працювати як one-stop shop для ОСББ.
Фонд декарбонізації може залишатися спеціалізованим кредитором або оператором поворотного фінансування для громад, підприємств, енергосервісних компаній та ОСББ.
Національна установа розвитку потенційно може працювати на рівні банківської системи: надавати портфельні гарантії банкам, залучати довгострокове фінансування від міжнародних фінансових організацій, створювати інструменти розподілу ризику та рефінансувати кредитні портфелі.
Комерційні банки повинні залишатися основним каналом масового кредитування. Саме вони мають клієнтські мережі, системи оцінювання платоспроможності та здатність обслуговувати десятки тисяч позичальників.
Місцеві органи влади можуть додавати власне співфінансування, компенсувати частину процентної ставки або створювати місцеві револьверні фонди.
Міжнародні донори та фінансові установи можуть надавати перший капітал, покриття першого збитку, технічну допомогу та довгострокові ресурси у євро.
У такій моделі не потрібно обирати одну «головну» інституцію. Потрібно створити систему, у якій кожен учасник виконує ту функцію, для якої він має найкращу компетенцію.
Як може працювати гарантійний механізм
Уявімо, що український банк формує портфель кредитів на енергомодернізацію загальним обсягом 1 млрд грн. Без державної підтримки банк може вважати портфель надто ризиковим через довгий строк, відсутність ліквідної застави, воєнні ризики та недостатню кредитну історію цього продукту.
Національна установа розвитку або інший оператор може надати гарантію, яка покриває, наприклад, частину потенційних збитків портфеля, але не кожен кредит повністю. Банк при цьому зберігає частину ризику і залишається зацікавленим у якісному відборі позичальників. Якщо очікувані збитки портфеля значно нижчі за його загальний обсяг, резерв у 100–200 млн грн може підтримати кредитування на 1 млрд грн. Після накопичення позитивної історії розмір гарантійного покриття можна зменшувати. Держава не витрачає весь мільярд. Вона резервує лише суму для покриття частини ризику. Саме так виникає фінансовий важіль.
Однак гарантія не повинна бути безумовною. Вона має діяти лише для кредитів, які відповідають визначеним технічним критеріям, використовують сертифіковане обладнання, мають підтверджений енергетичний ефект і пройшли належну оцінку платоспроможності. Інакше державна гарантія може стимулювати банки кредитувати слабкі проєкти, перекладаючи збитки на бюджет.
Компенсація частини кредиту може бути ефективнішою за грант до початку робіт
Іншим механізмом є часткове погашення кредиту після завершення проєкту та підтвердження результату. Наприклад, ОСББ або домогосподарство отримує банківський кредит на повну вартість модернізації. Після виконання робіт, технічної перевірки та підтвердження досягнутих показників фонд погашає певну частину основної суми.
Ця конструкція має кілька переваг. Банк фінансує проєкт із самого початку, тому виконавець не залежить від затримок грантових виплат. Одержувач має стимул завершити роботи та пройти верифікацію. Публічні кошти виплачуються лише за фактично реалізований проєкт.
Розмір компенсації можна диференціювати. Більшу частку отримують вразливі домогосподарства, будинки з глибокою термомодернізацією, об’єкти у постраждалих регіонах або проєкти з українським обладнанням. Однак універсальна компенсація однакового відсотка для всіх може бути неефективною. Частина платоспроможних позичальників здійснила б інвестицію і без субсидії. У такому разі бюджет просто компенсує витрати, не створюючи додаткового попиту. Тому підтримка повинна бути таргетованою і пов’язаною з ефектом.
Компенсація відсоткової ставки має обмеження
Компенсація ставки є зрозумілим і політично привабливим інструментом. Держава сплачує частину відсотків, а позичальник отримує дешевший кредит. Проте в умовах високих ринкових ставок така програма може вимагати значних щорічних бюджетних витрат. Крім того, її вартість складно прогнозувати протягом десяти років. Якщо держава компенсує різницю між ринковою і пільговою ставкою, підвищення вартості грошей автоматично збільшує бюджетне навантаження.
Портфельна гарантія іноді є дешевшою, оскільки бюджет покриває лише фактичні збитки, а не відсотки за всіма кредитами. Проте гарантія сама по собі не завжди достатньо знижує платіж для домогосподарства.
Тому найефективнішою може бути комбінація:
- часткової гарантії;
- обмеженої компенсації ставки;
- гранту для вразливого позичальника;
- довгого строку кредиту;
- технічного супроводу;
- власного внеску.
Енергосервісні контракти можуть залучати приватний капітал без кредиту для власника
Для громадських будівель, промисловості та частини багатоквартирного сектору перспективною є модель енергосервісу. Енергосервісна компанія фінансує модернізацію власним або позиковим капіталом, а повертає інвестиції з досягнутої економії енергоресурсів. Власник будівлі не здійснює великого початкового платежу. Така модель переносить частину технічного ризику на виконавця. Якщо економія нижча за обіцяну, енергосервісна компанія отримує менший дохід.
Проте для масштабування ESCO-ринку потрібні типові договори, довгострокове бюджетне планування, зрозумілий порядок розподілу економії та доступ компаній до кредитування.
Фонд декарбонізації, Національна установа розвитку або міжнародні партнери могли б гарантувати портфелі кредитів енергосервісних компаній. Це дозволило б фінансувати модернізацію шкіл, лікарень, адміністративних будівель і комунальних підприємств без повної оплати з місцевого бюджету.
Енергоефективність повинна стати фактором вартості нерухомості
Повноцінний фінансовий ринок не виникне, доки енергоефективність не впливатиме на ціну та ліквідність об’єкта. Якщо покупець, оцінювач і банк однаково оцінюють дві квартири незалежно від їхнього споживання енергії, власник не має достатнього фінансового стимулу інвестувати у модернізацію.
Європейський ринок поступово враховує так звану green premium — цінову премію для енергоефективних будівель, а також brown discount — знижку для об’єктів, які потребують значних майбутніх інвестицій.
Для України цей механізм особливо важливий через високу частку старого житлового фонду. Покупець має бачити не лише площу, район і ремонт, а прогнозоване енергоспоживання та вартість утримання.
Банк, у свою чергу, може враховувати, що після модернізації домогосподарство витрачатиме менше на комунальні послуги, а отже, матиме більший вільний дохід для обслуговування кредиту. Так можуть виникнути зелені іпотеки, кредити на купівлю та модернізацію, а також кращі умови фінансування для сертифікованих будівель.
Головний дефіцит України - не лише гроші, а підготовлені проєкти
Міжнародні фінансові установи часто готові надавати ресурси, але стикаються з недостатньою кількістю якісно підготовлених проєктів. Будинок може потребувати модернізації, але не мати енергетичного аудиту, проєктної документації, рішення співвласників, підтвердженого кошторису та професійного технічного нагляду. Громада може хотіти модернізувати лікарню, але не мати фахівців для підготовки фінансової моделі й тендерної документації. Підприємство може розуміти необхідність заміни обладнання, але не мати достатніх даних про базове споживання та прогнозовану економію.
У такій ситуації дешевий кредит не вирішує проблему, оскільки немає об’єкта, придатного для кредитування. Саме тому one-stop shop і технічна допомога є не допоміжними сервісами, а необхідною умовою мобілізації приватного капіталу.
Ризики нової моделі
Перехід від грантів до фінансових інструментів має очевидні переваги, але також створює ризики.
Перший ризик — надмірна заборгованість. Економія енергії не завжди достатня для повного покриття кредитного платежу, особливо якщо проєкт дорогий або тарифи штучно занижені.
Другий — неякісне обладнання та монтаж. Масове пільгове кредитування може створити ринок для недобросовісних продавців, якщо фінансування не пов’язане із сертифікацією.
Третій — завищені кошториси. Часткова компенсація вартості може стимулювати продавців включати субсидію у вищу ціну.
Четвертий — концентрація підтримки у платоспроможних регіонах. Громади та ОСББ із кращою організаційною спроможністю отримуватимуть більше фінансування, тоді як найбільш проблемні будинки залишатимуться поза програмами.
П’ятий — валютний ризик. Якщо міжнародні ресурси залучаються у євро, а кредити видаються у гривні, хтось повинен покривати ризик зміни курсу.
Шостий — воєнний ризик. Пошкодження модернізованого об’єкта може призвести до дефолту, тому система потребуватиме страхових і гарантійних механізмів.
Сьомий — фрагментація інституцій. Якщо різні фонди, міністерства, банки та донори створюють несумісні правила, одержувач знову змушений проходити кілька паралельних процедур.
Якою могла б бути українська модель
Для житлового сектору доцільно створити єдину цифрову точку входу, через яку домогосподарство або ОСББ отримує попередню оцінку, обирає сертифікований пакет модернізації, подає заявку на кредит і грант, знаходить підрядника та передає результати на верифікацію.
Фонд енергоефективності міг би адмініструвати технічну частину та грантові компоненти. Банк проводив би оцінку платоспроможності та видавав кредит. Національна установа розвитку надавала б портфельну гарантію або рефінансування. Фонд декарбонізації працював би з більшими проєктами громад, підприємств та енергосервісних компаній. Місцева влада могла б додатково компенсувати частину платежу для конкретних категорій мешканців. Міжнародні партнери фінансували б перший збиток, технічну допомогу, страхування ризиків та окремі грантові компоненти.
Ключовим є те, що для кінцевого одержувача це повинна бути одна послуга, а не п’ять різних програм.
Аналітика ON.UA
Європейська модель енергоефективності не відмовляється від державної підтримки. Вона змінює її економічну функцію. Грант дедалі рідше розглядається як єдине джерело фінансування. Він стає частиною складнішої конструкції, яка включає кредит, гарантію, власний внесок, технічну допомогу, страхування та контроль результату.
Головна мета полягає не лише у тому, щоб профінансувати певну кількість теплових насосів, сонячних панелей або утеплених фасадів. Завдання — створити постійно діючий ринок, на якому банки вміють оцінювати енергоефективні проєкти, підрядники працюють за єдиними стандартами, а власники будівель можуть отримати довгострокове фінансування без очікування чергової грантової програми.
Для України така трансформація є не питанням вибору, а економічною необхідністю.
Масштаб модернізації житлового фонду, громадських будівель, тепломереж, підприємств та енергетики значно перевищує потенціал державного бюджету і донорської допомоги. Якщо кожен проєкт фінансуватиметься переважно безповоротно, оновлення триватиме десятиліттями, а значна частина фонду так і не отримає модернізації.
Водночас механічне перенесення європейських кредитних моделей також не спрацює. Україна має нижчі доходи домогосподарств, вищу вартість кредитів, значний воєнний ризик, слабшу платіжну дисципліну частини ОСББ і велику кількість пошкоджених будівель.
Тому підтримка повинна бути диференційованою.
Вразливі домогосподарства потребуватимуть значного грантового компонента. Платоспроможні власники — дешевого довгострокового кредиту. ОСББ — технічного супроводу, гарантії та співфінансування. Підприємства — кредитних ліній, податкових стимулів і можливості фінансувати модернізацію з майбутньої економії. Громади — енергосервісу, довгострокового бюджетного планування і доступу до міжнародного капіталу.
Україна вже має основні інституційні елементи такої системи: Фонд енергоефективності, Фонд декарбонізації, банківську мережу, місцеві програми та створену Національну установу розвитку. Наступний крок полягає не стільки у заснуванні ще одного фонду, скільки у з’єднанні цих елементів у спільну фінансову архітектуру.
Найважливішим показником її ефективності має стати не сума виданих грантів і навіть не кількість підтриманих проєктів. Потрібно вимірювати, скільки приватного капіталу було мобілізовано на одну гривню публічного ресурсу, скільки енергії фактично зекономлено та наскільки зменшилися майбутні витрати держави на імпорт енергії й житлові субсидії.
Саме у цьому полягає сучасна логіка зеленого фінансування: державна гривня повинна не просто оплачувати модернізацію одного об’єкта, а створювати умови, за яких банки, бізнес і громадяни фінансують тисячі наступних проєктів.