Спільна сумісна власність є формою спільної власності, за якої частки співвласників у праві на майно не визначені. Саме цим вона відрізняється від спільної часткової власності, де кожному співвласнику належить установлена частка, наприклад 1/2 або 1/3.
Відповідно до статті 368 Цивільного кодексу України, суб’єктами такого права можуть бути фізичні та юридичні особи, держава або територіальні громади. Спільна сумісна власність виникає у випадках, установлених законом або договором.
У сфері нерухомості найчастіше йдеться про майно подружжя. За загальним правилом статті 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте під час шлюбу, належить дружині та чоловікові спільно незалежно від того, хто заробляв кошти, сплачував ціну або зазначений власником у реєстрі. Відсутність доходу одного з подружжя з поважних причин, зокрема через догляд за дітьми, не позбавляє його права на спільне майно.
Не кожна нерухомість, отримана під час шлюбу, автоматично стає спільною. Особистою приватною власністю зазвичай залишається майно, набуте до шлюбу, отримане у спадщину або в дар, а також придбане за особисті кошти одного з подружжя. Правовий режим також може бути змінений шлюбним договором або іншою домовленістю.
Співвласники володіють і користуються спільним майном за взаємною згодою. Розпорядження нерухомістю одним із подружжя потребує згоди другого. Якщо договір підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, згода другого з подружжя також має бути нотаріально засвідчена.
Поки майно залишається у спільній сумісній власності, конкретні частки співвласників не встановлені. Вони визначаються під час поділу майна, виділення частки або перетворення спільної сумісної власності на часткову. Для подружжя частки за загальним правилом вважаються рівними, але інше може бути передбачено договором або встановлено судом з урахуванням обставин справи.
Під час перевірки нерухомості важливо з’ясувати не лише особу, зазначену в Державному реєстрі речових прав, а й дату, підставу та джерело її набуття, сімейний стан власника на той момент і наявність згоди другого з подружжя. Реєстрація об’єкта на одну особу не завжди означає, що вона є його єдиним власником.
Спільна сумісна власність
Що таке спільна сумісна власність, чим вона відрізняється від часткової, кому належить придбане у шлюбі майно та як відбувається його продаж і поділ.
Спільна сумісна власність, це майно, яке одночасно належить двом або більше особам без заздалегідь визначених часток кожного співвласника. Найпоширеніший приклад, нерухомість, придбана подружжям під час шлюбу. Навіть якщо квартиру зареєстровано лише на чоловіка або дружину, за загальним правилом вона може належати обом на праві спільної сумісної власності.
Інші терміни на С
Садиба охоплює земельну ділянку разом із житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними й підземними комунікаціями та багаторічними насадженнями. Таке визначення містить Цивільний кодекс України. Поняття описує житло разом із його земельною та господарською основою, тому садибою може бути як невелике домоволодіння, так і просторий житловий комплекс на власній території. Наприклад, на ділянці розташовані житловий будинок, гараж, господарська будівля та плодовий сад, прокладені мережі водопостачання й електроживлення. Разом ці складові утворюють садибу. Для покупця важливо оцінити кожен елемент, оскільки стан будинку не пояснює стану інших споруд, території та комунікацій.
Садибна забудова означає тип житлової забудови, у якому будинки розташовані на окремих земельних ділянках із простором для подвір’я та господарського використання. Її характерними рисами є переважно невелика поверховість, безпосередній вихід із житла на ділянку та можливість облаштувати сад, місце відпочинку або допоміжні споруди. Конкретна організація залежить від планування території. Наприклад, вулиця з індивідуальними будинками, кожен із яких має власне подвір’я, є прикладом садибної забудови. На ділянках можуть розміщуватися гаражі, господарські будівлі та насадження. Умови проживання тут залежать не лише від будинку, а й від під’їздів, інженерних мереж та навколишнього середовища.
Садівниче товариство є об’єднанням осіб для організації садівництва та вирішення спільних господарських питань на відповідній території. Його діяльність може охоплювати утримання внутрішніх доріг, водопостачання, електричних мереж, охорону та благоустрій. Конкретні функції й порядок управління залежать від організаційної форми, статуту та документів товариства. Наприклад, власник має ділянку із садовим будинком на території товариства. Він користується внутрішнім проїздом, спільною системою поливу та іншою інфраструктурою. Перед придбанням такої нерухомості потрібно перевірити документи на ділянку й будинок, а також з’ясувати умови користування мережами та розмір відповідних платежів.
Садовий будинок призначений для літнього або сезонного використання. Зазвичай його використовують для відпочинку та тимчасового перебування на ділянці. У законодавчому визначенні підкреслюється, що за окремими характеристиками забудови, конструкцій та інженерного обладнання він не відповідає нормативам, установленим для житлових будинків. Наприклад, на садовій ділянці розташований будинок із кімнатою, кухнею та верандою, яким власники користуються в теплу пору року. Вода може подаватися сезонно, а опалення бути відсутнім. Інший садовий будинок може мати утеплення й сучасні комунікації. Фактичне облаштування та документальний статус потрібно перевіряти окремо.
Самобуд це об’єкт нерухомості, який збудували без належних дозвільних документів, з порушенням будівельних норм або без правильного оформлення права на будівництво. У побуті так часто називають будинок, прибудову, мансарду, гараж, комерційне приміщення або навіть частину квартири, які фактично існують, але юридично не оформлені належним чином.
Самочинне будівництво це будівництво, реконструкція або добудова, виконані без належного права на землю, без дозвільних документів, з істотними порушеннями будівельних норм або без правильного введення об’єкта в експлуатацію. Простіше кажучи, об’єкт фізично існує, але юридично з ним не все гаразд. Це може бути приватний будинок, прибудова, мансарда, гараж, комерційне приміщення, перепланована квартира або частина будівлі.
Санітарні розриви між будівлями є відстанями, які передбачають для забезпечення належних санітарно-гігієнічних умов. Їх визначають з урахуванням призначення будівель, природного освітлення, інсоляції та можливого впливу одного об’єкта на інший. Необхідна відстань залежить від конкретної ситуації та застосовних вимог. Наприклад, поруч із житловим будинком планують звести іншу будівлю. Під час проєктування потрібно оцінити, як її розташування й висота вплинуть на освітлення та надходження прямого сонячного світла до житлових приміщень. Самої наявності вільного місця між об’єктами недостатньо для висновку про допустимість забудови.
Санітарно-захисна зона є територією навколо об’єкта, діяльність якого може негативно впливати на здоров’я людей та умови проживання. Її призначення полягає у просторовому відокремленні джерела такого впливу від житлової забудови та інших територій, що потребують захисту. Для земель у межах зони передбачаються обмеження використання. Наприклад, поблизу виробничого підприємства продають земельну ділянку. Приваблива ціна та наявність дороги ще не підтверджують можливості збудувати на ній житловий будинок. Перед придбанням потрібно з’ясувати, чи потрапляє ділянка до санітарно-захисної зони та які обмеження стосуються запланованого використання.
Свідоцтво про право власності є документом, який посвідчує належність майна певній особі або кільком співвласникам. У сфері нерухомості такі свідоцтва видавали, зокрема, під час приватизації житла та оформлення прав на об’єкти за процедурами, що діяли у відповідний період. Наприклад, родина приватизувала квартиру й отримала свідоцтво про право власності із зазначенням її власників. Під час подальшого продажу цей документ допомагає встановити, кому належить квартира та на якій підставі виникло право. Для підготовки угоди також перевіряють актуальний склад власників, зареєстровані права й обтяження.
Свідоцтво про право на спадщину є документом, який підтверджує право спадкоємця на успадковане майно. Для нерухомості воно визначає, який об’єкт або яка частка переходить конкретній особі, та є підставою для державної реєстрації її права власності. Наприклад, донька успадкувала квартиру матері та прийняла спадщину. Після перевірки необхідних документів нотаріус видає їй свідоцтво про право на спадщину на цю квартиру. Якщо квартиру успадковують двоє дітей у рівних частках, документи мають відображати право кожного на відповідну частку. Перед продажем необхідно також перевірити державну реєстрацію прав спадкоємців.
Сегментація ринку нерухомості означає поділ ринку на групи зі спільними характеристиками об’єктів, клієнтів або умов угод. Вона допомагає зрозуміти відмінності попиту, порівнювати подібні пропозиції та обирати підхід до продажу чи оренди. Ознаками поділу можуть бути розташування, призначення нерухомості, бюджет, тип забудови та потреби клієнтів. Наприклад, агентство окремо аналізує квартири для першого придбання, житло для сімей із дітьми та об’єкти для здавання в оренду. Для кожної групи можуть відрізнятися вимоги до площі, планування, інфраструктури й витрат на утримання. Такий поділ дозволяє готувати точніші добірки та зрозуміліше представляти переваги конкретного об’єкта.
Сегмент ринку нерухомості означає частину ринку, яка об’єднує об’єкти або угоди зі спільними характеристиками. Такою ознакою може бути призначення нерухомості, розташування, ціновий рівень, тип забудови або спосіб використання. Виділення сегмента допомагає порівнювати подібні пропозиції та розуміти потреби людей, які їх розглядають. Наприклад, двокімнатні квартири на вторинному ринку певного міста можуть становити окремий сегмент. Його можна звузити до квартир у конкретному районі або в установленому ціновому діапазоні. Попит і строки продажу в цій групі можуть відрізнятися від ситуації із заміськими будинками чи торговельними приміщеннями того самого міста.